Дана робота присвячена дослідженню світоглядних позицій Тараса Мельничука, аналізу творчості митця (поетичні збірки “Чаґа”, “Князь роси”, “Несімо любов планеті”, “Строфи з Голгофи”, “Із-за ґрат”), вартості його доробку в українській літературі.
У першому розділі ми робили спроби осмислити життєве кредо поета крізь призму його біографії. Епоха, Гуцульщина, складні перипетії буття автора мають неабиякий відбиток у його поезіях. Вірші Т.Мельничука є цікавими і важливими щодо відтворення поетичної індивідуальності митця. Що ж відрізняло і дало підстави для ствердження самобутності неповторності автора “Князя роси”?
Передусім варто зауважити, що поет творив себе сам, обравши “... дорогу, - якої нема” - це був відвертий подвиг у часи розгулу, свавілля сталінського терору. Т.Мельничук пішов шляхом протесту нищення людської душі, життя, національної гідності. Розплатою за такі кроки було ув’язнення митця (маже шість років життя), після чого воля видавалася “передпокоєм до раю”, бо ж у людини, вимученої фізично і духовно, таврованої системою і переслідуваної, навіть сусідами, на схилі літ залишилась тільки самотність, відчуженість у старій халупі. Досить часто письменники талановиті люди, яким випав жереб стати голосом свого народу і епохи отримують саме таку відплату за самозречення, бажання служити високим ідеалам. Адже була можливість у Т.Мельничука жити щасливо зі своєю сім’єю, у примиренні з Системою і свій хист спрямовувати на штампування хвалебних гімнів для неї.
Однак цього не дав зробити дух предків, що бунтував у крові поета, не дозволяв спокійно дивитися, як катують земляків, вимагаючи покори, бажаючи нівеляції, знищення мови, культури, історії українського народу. В серці автора жили “ромашки по пояс в Україні”, “ніжна по жіночому бджола”, рідні Карпати - вони давали твердий ґрунт, стійкі переконання. Поет був немов та трава (цей образ зустрічається в його поезіях), що нищиться, топчеться, переживає різні бурі і незгоди, але не відривається корінням від місця, призначеного їй.
Отож, другий розділ (уже маючи своїм підґрунтям біографічні дані) присвячений аналізу поетичного світу Т.Мельничука. Окремо, загалом ми розглядаємо мотиви лірики митця, образи, які вважаємо наскрізними, бо ж вони поширюються у віршах кожної із збірок, зрештою виростаючи до Символів, а тематика поезії відлунює аспекти буття, мислення, світовідчуття поета. Тут підкреслюємо характерні риси віршів, однією з них є розірване повістування (розповідь ведеться уривками фраз, окремими змістовно і логічно підкресленими словами).
Мотиви поезії Т. Мельничука (їх детальніше аналізуємо на основі збірок “Чаґа”, “Князь роси”), безперечно, багатогранні: втрачене кохання, хоча є у митця інтимна лірика, де ліричний герой немов би цілком щасливий у стосунках із Жінкою, але й вони уже дещо затьмарені почуттям скороминучості таких розваг, беззмістовності. Слід підкреслити, що вірші автора присвячені не одній-двом жінкам (як правило, це дружина і матір письменників). У Т.Мельничука простежується збірний, багатогранний образ Жінки, який має багато змістових ліній із різною семантикою осмислення, виростає до обє’много символу.
Інші мотиви лірики - це і роздуми над своїм призначенням у цьому світі (роль поета в житті народу), невчасність власного життя (маємо на увазі тематику самотності, відчуженості, ідентифікації себе з предметами та абстракціями “я - червь...”, “я - нуль...”), любов, патріотичні почуття до України, захоплення красою рідної Косівщини, осуд епосі вбивств, цивілізації.
З метою підсилення і увиразнення поезії, автор формує образи і організовує їх у системи. Зокрема розлуку з сином відлунюють образи пустої колиски “для весняних дощів” [54;95], достиглих яблук. Цікавим є незвичне поводження поета з великою літерою (варто зауважити, що майже всі вільні вірші Т.Мельничука писані словами з малої літери, незалежно від їх місця в рядку). Аура його віршів є рожево-голуба, з вкрапленням червоного (колір крові, горобини, червоного неба або ж червоного крила птаха).
“Емоційний фон” лірики письменника - романтично-піднесений, з нотками смутку; вона сповнена життєстверджуючої, волелюбної. А подекуди найінтимнішої енергетики.
Варто зазначити, що легкість прочитання і розуміння поезій Т.Мельничука приходить не відразу. Поетичний світ його не має ні часу, ні простору - він всеосяжний, це мікрокосмос його душі. Головною ознакою більшості віршів є світлий оптимізм (і це не дивлячись на поневіряння, які випали на долю митця), який, однак, не позбавлений гротесково-трагічної іронії.
Окремими підрозділами до другого розділу нашої роботи є системний аналіз збірки “Чаґа”, образні виміри добірки “Князь роси” та визначення рис світобачення Т.Мельничука, які ми вважаємо запорукою автентичності поеми “Місячне інтермеццо”.
У підрозділі, присвяченому дослідженню “Чаґи”, ми помічаємо характерні для раннього періоду творчості автора риси багатомовності, незконденсованості думки, захоплення красою природи, коханої (інтимна лірика чи не найвагоміша), роздуми над своїм призначенням, місцем у цьому світі. Але уже ці мотиви вступають у суперечність, різко дисонують із першими рисами зрілості.
Митець уже відчуває тиск системи, згодом втрачає родинне вогнище - сина і кохану жінку. Ці події провокують появу зовсім інших настроїв у збірці, формують особистість зрілого митця, який замислюється, що ж таке вільні вірші, і чи може слово бути вільним.
На основі такого бачення збірки “Чаґа”, ми створюємо ґрунт для аналізу “Князя роси” - збірка сформованого, довершеного, талановитого автора. Її образи вражають об’ємністю, мова лірики - змістовною насиченістю, ідейністю, вираженою в кількох словах. “Князь роси” - це вільні вірші, і не тільки за своєю структурою, а й за летом думки митця, її ясністю. Тут автор відтворює свої світоглядні позиції. При аналізі віршів увагу передусім зверталося на міфічні коди їхньої символіки, це важливо для структурування поетичного тексту. Один із таких структурно-визначальних символів у творчості поета - образ роси. В основі його семантики цікаві змістові лінії чистоти, очищення, життєствердження (роль води - запорука існування всього живого). Домінуючими є у віршах образи калини, гір, птаха, трави, які послуговують важливими компонентами для розкриття їх ідейного змісту.
І останній підрозділ - це дослідження символів - образів, особливості поетики, характерних мотивів поеми “Місячне інтермеццо”. Цей твір, а нашу думку, варто було б віднести до періоду після ув’язнення, оскільки він відлунює нотками самотності, втраченості дорогих для автора дружини і сина. Структурний аналіз поеми, її специфічні риси доводять, що її автором насправді є Т.Мельничук.
У роботі ми звернули увагу на підсвідомі процеси, їх вплив на формування світогляду поета; простежили становлення індивідуальності Т.Мельничука крізь призму біографічних факторів, особистих міркувань і почувань митця, таврованого епохою, для якого є справедливими слова Гете “якщо світ дає тріщину, то вона проходить крізь серце поета”.